Дослідники жанру графічних історій вважають, що це чи не найдавніший вид образотворчого мистецтва, що сягає своїми коренями «сивої давнини» – до наскальних малюнків і житійних ікон. Останні і справді розглядаються як очевидний праобраз графічної прози, що аж ніяк не виглядає надуманим.Традиція графічних історій розпочинається XVI і XVII століття, коли у Валенсії та Барселоні почали продавати малюнки для народу, найчастіше на релігійну тематику. Це були перекази житія святих у серіях невеликих гравюр, надрукованих на листках кольорового паперу – «алілуя». «Алілуї» в XVI і XVII століттях були широко поширені у Фландрії, Франції та Німеччині.
У XIX столітті, в Епіналі (Франція), налагоджується фабричне виробництво історій у картинках. Так на фабриці Пеллер, видали 600 історій, які складалися із 16 квадратних картинок з підписами (класична іспанська «Алілуя» налічувала 48 картинок) .
Після 1870 року ілюстровані тижневики в Європі стали використовувати одну із форм лубочних «картинок Епіналя».
Ще у XVIII столітті англійський живописець, графік, основоположник соціально-критичного напряму в європейському мистецтві Вільям Хогарт (1697 – 1764) представив драматичне оповідання в малюнках (наприклад, його серії малюнків і картин «Кар’єра повії» та «Кар’єра марнотратника». Найпопулярніший попередник сучасного коміксу – німецький поет і графік Вільгельм Буш (1832 – 1908), який супроводжував свої вірші серією малюнків, що відображають сюжетну лінію поетичної розповіді.
І все-таки справжнім батьком, винахідником газетного коміксу в Європі є англійський карикатурист, офортист і живописець Томас Роулендсон (1756 – 1827). Його серія про пригоди доктора Синтаксису –
«Подорож доктора Синтаксису в пошуках мальовничого» – публікувалася в газетах з 1812 до 1821 року, і є хронологічно першим зразком справжньої графічної прози.
Практично одночасно з Роулендсоном, в 1814 році, японський майстер кольорової ксилографії Кацусіка Хокусай створив першу серію робіт, названі ним «манґою», що дослівно означає «гротески», «дивні (або веселі) картинки».
Поряд із Роулендсоном європейським піонером жанру також був швейцарський педагог, графік і новеліст Родольфо Тепфер. Тепфер викладав у пансіоні і для кращого засвоєння учнями матеріалу розробив, за власним визначенням, літературу в естампах – кумедні розповіді з картинками та текстом. Малюнки йшли за коміксним принципом (автографія) – тобто зліва на право, а супроводжуючий текст обов’язково писався від руки, будучи складовою мальованої історії. У 1845 році Тепфер написав монографію «Досвід фізіономіки», в якій виклав теоретичне підґрунтя автографії, так що швейцарського вчителя можна справедливо вважати не тільки одним з винахідників коміксу, а й першим теоретиком жанру.
Так чи інакше більшість графічних історій спочатку були просто «веселими картинками», «карикатурами» – короткі мальовані історії комічного, сатиричного або політичного характеру «для дорослих», і публікувалися вони на сторінках недільних газетах.
Схильність до нескінченних комікс-серіалів – суто американська традиція. Європейські графічні романи переважно мають закритий фінал і рідко перевищують обсяг трьох-п’яти альбомів-томів .[2]
Комікс-індустрія континентальної Європи та Великобританії самобутня, індивідуальна і відрізняться від американської традиції. Європа не настільки прив’язана до комерційно безпрограшних фантастичних сюжетів. На відміну від Америки, європейці вкрай неохоче звертаються, наприклад, до героїчних історій, зате займають провідну позицію (як
кількісно, так і якісно) у таких жанрах, як соціально-побутовий роман, вестерн, гумористика. Більшою мірою європейці тяжіли до реалізму, авангарду, комізму, орієнтуючись на читача більш затребуваного, інтелектуально підготовленого (якщо говорити про читача дорослого). Інколи графічну прозу в Європі навіть видають інакше – у вигляді дорогих альбомів у твердих палітурках (хоча, звичайно, існує комікс і в газетно-журнальному варіанті). У Франції, Бельгії та Іспанії комікси вважаються надбанням національної культури і користуються офіційною (і фінансовою в тому числі) підтримкою. Наприклад, в Іспанії каталонський центр ЮНЕСКО видав об’ємний каталог творів вітчизняних комікс-авторів (художників) з докладним мистецтвознавчим аналізом їхньої творчості. З 1960-х років у Франції функціонує науково-дослідний інститут косміксового жанру образотворчого мистецтва – Центр вивчення графічної літератури, а кращі роботи виставляються в Луврі. Щорічно проводиться безліч державних та міжнародних виставок та фестивалів, з яких найбільш відомим і престижним вважається фестиваль у Ангулемі (Франція).
Ще одна принципова відмінність від американського коміксу: виробництво коміксів в Європі не анонімно-конвеєрне (коли, приміром, над створенням чергових випусків «Людини-павука» працював цілий штат найманих художників і сценаристів), а поштучне, авторське.
Якщо в першій половині ХХ століття європейський комікс фантастичної тематики випускався рідко, й почасти залежав від американського (більшість супергероїв були дублетами американських), то вже у 1960-і роки в Європі з’явилася своя фантастика – вишукана та інтелектуальна.
У 1962 році на сторінках журналу «V Magazine» вперше з’явився роман Жана-Клода Форе «Барбарелла» – шедевр комерційного арт-комікса, що майже відразу ж вийшов окремим альбомом у видавництві «Eric Losfeld».
«Барбарелла» – це іронічний і пародійний графічний роман у жанрі космічної опери, що тонко обігрує штампи жанру. Крім того, це перший еротичний і суто «дорослий» комікс у Європі.
А роком пізніше Європу підкорив мега-бестселер Рене Госінні й Альбера Удерзо «Астерікс» – гумористичних цикл, що нараховує більше 20 альбомів.
Справжньою Меккою європейського жанрового коміксу став журнал «Metal Hurlant», який за десятиліття свого існування (1975 – 1987) зробив справжню революцію у світі мальованої літератури. На тлі американських палп-коміксів (масових й дешевих), широкі за жанровим діапазоном роботи, що друкувались у журналі, виділялися яскраво вираженою індивідуальністю графіки, витонченістю сюжетів і ретельним опрацюванням характерів. А головне – орієнтацією на молодих інтелектуалів.
Сучасна історія європейського коміксу це не стільки список серіалів і графічних романів, скільки «пантеон» іменитих художників і письменників, чия популярність простирається далеко за межами жанру мальованої літератури і чий авторитет у світі сучасного мистецтва не підлягає сумніву. Професіонали, що працюють над графічними історіями – не тільки художники. Так для коміксів Жанра Жиро сценарії писали великий режисер Федеріко Фелліні та кіноавангардист, містик і резонер Алессандро Ходоровський. А сам Жиро був ще й дизайнером і розкадровщиком: він придумав предметний світ для фільмів «Дюна», «Чужий», «Трон», «Віллоу», повнометражних мультфільмів «Володар часу» та «Малюк Немо», а також на його рахунку безліч книжкових ілюстрацій і дизайнерських розробок.
Батьківщиною мальованої літератури була Європа, але справжній коміксовий бум почався в США на рубежі 1920-1930-х років.
Обвал на фондовій біржі 1929 року відгукнувся в Америці епохою Великої Депресії, спричинивши за собою і повний крах книжкового ринку.
На початку 1960-х рр. була заснована компанія Marvel Comics, й індустрія набрала нових обертів. Креативні художники Джек Кіроі та Стен Лі створили серії «Люди-Х», «Фантастична четвірка», серію про Халка та інші. Яскравою подією стала поява Людини-павука у 1962 році. 1970 – часи Конана-варвара та «Зоряних воєн». 1990-ті відзначились появою черепашок-нідзя.
Більшість цих персонажів знайомі нам із кінофільмів. Тому що комікси та кіно – жанри взаємопроникні. Комікси екранізуються – за їх мотивами пишуться сценарії багатьох голлівудських стрічок та мультфільмів. Мовою коміксів в Америці перекладаються класичні кінотвори, книжки, підручники, комікси інтерпретують більшість історичних подій – так, комікс до інавгурації нового американського президента Барака Обами миттєво став лідером продажів.
У березні 1897 року у газеті «Нью-Йорк Америкен» було вперше згадано про комікси. Це був художник Річард Аутколт. Звичайно мало хто звернув увагу на це нове явище, і лише на початку двадцятих років почали з’являтися коротенькі історії про «Мета і Джефа», «Факс Гранда», «Бастера
Брауна» і «Барні Гуглі». У 1922 році журнал «Comic Monthly» починає регулярно виділяти колонку спеціально для коміксів.
З 1929 до 1933 року Джордж Делакот надрукував 36 випусків коміксу під назвою «The Funnies» — це було першим кольоровим окремим виданням коміксу. Цю ідею підхопили працівники Нью-Йоркської фірми Eastern Colour Printing Company. Вони надрукували комікс на тридцять дві сторінки «Funnies On Parade» накладом 10 тисяч примірників, який незабаром виріс до чверті мільйона. Комікси почали розкуповувати за лічені дні.
З 1933 по 1940 роки Комікси почали друкуватися регулярно в різних газетах і видаватися окремими книжками. Але найголовніше те, що почав виходити щомісячний журнал «Famous Funnies», тираж якого був вже спочатку великим (400 тисяч примірників).
1938 рік – початок «Золотого Століття». З’явився ще один журнал – «Action Comics» - основним героєм якого був Супермен, а трохи пізніше з'явився похмурий герой – Бетмен.
З 1944 по 1952 роки Цілий шквал нових суперкоміксів, таких як «Капітан Америка», «Дивовижна жінка», серіал «Військових коміксів», «Поліцейських коміксів» і цілий набір героїв мультфільмів : «Кролик Баґз Банні», «Каченя Дональд», «Міккі Маус», «Свинка Поркі» тощо. Серії патріотичних, антивоєнних, антифашистських коміксів, перші появи комікс-страшилок з лиходієм Франкенштейном і багато іншого.
Подією стала поява в серпні 1962 року коміксу з Людиною-павуком, його придумав письменник Стен Лі, а намалював художник Стів Дітко. У 1970 році новий бум зробила серія коміксів «Конан-Варвар» за романом Роберта Говарда.
Починається скажена конкуренція на комікс-бізнесі між двома найбільшими компаніями «Марвел» і «Делл». «Делл» починає перевидавати комікси 30-х – 50-х років, а «Марвел Комікс» відповідає на це серією оригінальних і цікавих пригод Людини-Павука. За три місяці до виходу
сенсаційного фантастичного фільму Джорджа Лукаса «Зоряні війни» компанія «Марвел Комікс» приступила до видання серії коміксів за сценаріями цього фільму. «Зоряні війни» перевершили всі очікування, побивши всі рекордні тиражі. Агентство Warner Communications також не дрімало, залучаючи читачів персонажами Халк, Доктора Стрендж, Діка Трейсі і Флеша Гордона. Згодом і за цими коміксами були зняті художні та мультиплікаційні фільми. Навіть музичний журнал « Heavy Metal» порадував авангардною комікс-книгою найкращих європейських художників.
Справжню сенсацію у світі коміксів створили «Черепашки-ніндзя» (1984), яких випустила Mirage Studious, автори сценарію Кевін Істман і Пітер Лерд. Випускається серіал коміксів, виходять однойменні мультсеріал (1987) та художній фільм (1991).
У 1990 році виходить серія «Класика в ілюстраціях», яка включала в себе «Мобі Дік», «Ворон», поеми Едгара По, «Великі надії» Діккенса, «Аліса в Задзеркаллі» Льюїса Керрола.
Компанія «Dark Horse» починає друкувати комікси за мотивами фільмів, таких як «Чужий», «Хижак», «Термінатор». У той час, коли комікс-компанії змагаються між собою, «Walt Disney Company» займається випуском дитячих історій з Міккі Маусом, Гуфі, Дональдом Даком та іншими своїми персонажами, перебуваючи наче поза конкуренцією.
